21 січня Україна вшанувала пам’ять Олекси Гірника. Саме в цей день 1978 року, на Чернечій горі поблизу Канева, на могилі Тараса Шевченка, протестуючи проти комуністичного режиму, та насильницької русифікації України він вчинив акт самоспалення. Свій вчинок він присвятив 60-й річниці проголошення Центральною Радою незалежності Української Народної Республіки. За життя він казав: „Я хочу вмерти за Україну”, і він за неї вмер.

Все своє життя Олекса Гірник присвятив боротьбі за свободу України. 11 років він провів в ув’язненні. Три з них у польській в’язниці, за те, що під час служби у війську неодноразово наголошував на праві українців мати свою державу і бути вільною нацією.

А після початку ІІ Світової війни, коли на територію Західної України прийшли червоні „визволителі”, польська в’язниця змінилась радянськими таборами. Вісім років Олекса Гірник провів у концтаборах під Норильськом.

Його вчинок – його форма боротьби проти радянського свавілля, вчинок людини, яка не хотіла більше повертатися до таборів, але совість якої змушувала його не сидіти склавши руки, а боротися, заради високої мети, і досягти її, нехай навіть ціною власного життя.

Саме тому, ввечері, 21 січня 1978 року, він піднявся на Чернечу гору, розкидав тисячу листівок, на яких було написано: “Протест проти русифікації українського народу”, і підпис: “На знак протесту спалився Олекса Гірник з Калуша”. І після цього облив себе гасом, і запалив сірника.

Обгоріле тіло знайшли тільки наступного ранку. Співробітники міліції намагалися позбирати розкидані листівки, але чимала їх кількість все ж потрапила до людей, і вчинок Олекси Гірника не залишився не поміченим.

На місці загибелі Олекси Гірника працівниками шевченківського заповідника посаджений кущ калини, у 2003 році там було встановлено пам’ятний знак, а у 2007 році Олексі Гірнику було присвоєне звання Героя України.

Не забувають про цю пам’ятну дату і активісти Черкаської обласної організації УРП „Собор”. Щороку цього дня вони піднімаються на Чернечу гору, щоб разом з усією країною вшанувати пам’ять мужньої людини, яка понад усе любила свою країну, свій народ, свою мову, яка не пошкодувала для своєї країни найціннішого що мала, власного життя.

Не став винятком і рік нинішній, і 21 січня „соборівці” разом з представниками інших націонал-демократичних сил, політичних партій, громадських організацій, знову зійшли на могилу кобзаря, поряд з якою вічною згадкою стоїть пам’ятний знак, і росте кущ калини. На місце, де “На знак протесту спалився Олекса Гірник з Калуша”. Зійшли, щоб покласти квіти, і в черговий раз віддати шану Олексі Гірнику.

Ось вони, ці слова, які залишив по собі Олекса Гірник для нащадків, Хай кожен з нас прочитає їх, та відчує себе – назавжди – Українцем в Україні.:

„Протест проти російської окупації на Україні! Протест проти русифікації
українського народу! Хай живе Самостійна Соборна Українська держава! Радянська та не російська.
Україна для українців!
З приводу 60 річчя проголошення самостійної України Центральною Радою 22 січня 1918 р.—22 січня 1978 р. на знак протесту спалився Гірник Олекса з Калуша.
Тільки в цей спосіб можна протестувати в Радянському Союзі!
Панівна мова витискає п’ятно на поневоленій мові. Тільки незалежна держава є запорукою збереження нації та її мови.
Ми навіч бачимо, як сильніша, пануюча нація поглочує й нищить другі нації, а це робиться під гаслом братства комунізму-русофільства.
Багато українців не говорять по-українськи, чи то бояться або заради праці – того животіння. Мішаються в подружжі. Росіяни перетягають їх на своє і так пропадає нарід. Навіть ті, які пишуть по-українськи, то говорять по-російськи.
Словом російська нація як пануюча й сильніша нищить другі народи й то з любові й дружби до їх.
І знов звертаюсь до Шевченка, до його науки, до його жемчужини: „І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм в Україні і не в Україні моє дружнєє посланіє”. Там все знайдеш і до теперішнього застосуєш.
Учітесь, читайте,
І чужому научайтесь.
Й свого не цурайтесь.
На жаль так не є, а хто вірить русскому, що все маєш, чого хочеш, то нехай пропадає.
Вже Скрипник повірив і наложив головою й інші.
Слово рідне, скарбе мій,
І в мертвотних напастях рутини
Ти мій єдиний
Ти мій цілющий
Душі підбитої напій (Черкасенко)
А тепер поглянемо на Україну, на її міста. Все по-російськи. От у Харкові, в Донбасі навіть шкіл українських нема. Нема ніби закона Валуєва, а Росія далі послідовно нищить Україну – русифікує її.
А вже про статистику, то нікому не показують і не вчать. Дайте нам жити так, як поляки, чехи живуть, чи другі слов’янські народи. Дайте нам жити й творити по своїй владарній волі й величній ідеї свої права, свої закони.
Не губіть, не вбивайте меншого брата, як ви називаєте!”

Є думка (обговорення на форумі www.forum.ck.ua):

***
Не можна користуючись сьогоденням давати оцінку подіям минувшини - тому що вона суб’єктивна (це відноситься і до націоналістів і до русолюбів), ніхто з дописувачів не керується тими стандартами та цінностями, що ними керувався Гірник у 1978 році в СССР.
І взагалі, нам вже давно пора відходити від “стандартизації” геройства, особливо тієї, що нав’язує, поки що влада, комуністи - не герої, націоналісти - герої. Герой, насамперед, особистість і не має різниці, яких він політичних поглядів чи віросповідання, вони часто погинули за власні погляди та ідеї, але вони хоч залишилися чесними пере собою та іншими, тому що ідея жива, допоки є хоч одна людина яка в неї вірить.
***
Гірник зробив хоч щось, а не просиджував за компом і робив свій внесок у критику всіх та вся, доводячи цим свою індивідуальність та неповторність.
….. людині, яка була у відчаї від неспроможності щось зробити, на відміну від того, що наразі ні в кого не має навіть ідеї, що щось можна зробити, а можливостей побільше ніж у тоталітарній країні.
От тому і керуватимуть нами різні кон’юнктурщики та “націонал-демократи” зі своїми тоталітарними замашками всмоктаними ще в молодості від комсомолі та комунізму, і, даючи за голос 150-400 гривень будуть розповідати про цінність демократичного вибору та європейський вибір України……Такі люди навіть в свої слова не вірять - то що говорити про ідеї, які вони прививають суспільству.
***
Як на мене, то не варто ані ідеалізувати, ані критикувати О. Гірника і його вчинок. Просто треба кожному з нас пам’ятати про таку подію, і постаратися жити так, щоб більше не було таких жертв серед жодного з таборів, серед жодної з націй.
***
Для людської пам’яті потрібні підстави, щонайменше (ну, і звісно, заслужені пам’ятники також не зайві)
***
Олекса Гірник очевидно знав, що своїм вчинком, цією акцією протесту, приверне увагу людей до проблеми винищення українства. І він не побоявся підпалити себе. Гірник, зберігши честь, пожертвував найціннішим, як тут говорять - життям, і не чиїмось, а своїм власним життям, заради свободи України, тобто заради свободи своїх земляків - українців. Він не думав про себе, він думав про майбутнє людей, він вбив себе, щоб жили інші - жили вільно, він віддав своє життя задля інших життів. Чи сьогодні багато людей здатні на самопожертву, неважливо як вчинену, заради своєї країни? А це показує, що існують речі важливіші за людське життя. Олекса Гірник зробив ще один вагомий крок до звільнення і становлення українського народу.
Віддати життя за свою країну здатні тільки герої.
Всім, хто вважає Гірника героєм - повага.
Всім, хто називає його брудними словами - заспокойтесь, вам не бути героями. Але, сподіваюсь, ви зрозумієте Олексу Гірника.
***
Ось чому наскільки важливе усвідомлення того, що українці всі разом - велика сила
Олекса Гірник якраз хотів згуртувати людей (і він цього добився, бо українці врешті достатньо згуртувались для того, аби створити державу Україна - вищу форму організації українського суспільства, але щоб створити розвинену державу, треба прикласти ще дуже багато зусиль), бо у них силоміць забирали мову і культуру - їхню душу. А без мови, як відомо, народу немає.

Сергій Волощенко

Мітки: Олекса Гірник, пам'ять, УНР